Ще кілька років тому захист корпоративної мережі часто будувався за простим принципом: встановити антивірус, налаштувати firewall і захищати периметр мережі.

Але сучасна IT-інфраструктура стала значно складнішою. Співробітники працюють із ноутбуків, підключаються віддалено, використовують хмарні сервіси, смартфони та різні корпоративні системи.

У такому середовищі недостатньо просто визначити, хто знаходиться «всередині» мережі, а хто – «ззовні».

Саме тому все більшого значення набуває концепція Zero Trust – «нульової довіри».

1. Що таке Zero Trust?
Головний принцип Zero Trust можна сформулювати просто:

«Не довіряй автоматично – перевіряй кожен доступ».

Користувач або пристрій не отримує довіру лише тому, що він знаходиться в корпоративній мережі.

Перед наданням доступу система може враховувати:
– хто користувач;
– до якого ресурсу він звертається;
– з якого пристрою працює;
– чи відповідає пристрій вимогам безпеки;
– де знаходиться користувач;
– який тип доступу йому необхідний;
– чи є його поведінка типовою.

Таким чином, Zero Trust переносить фокус із «захисту периметра» на контроль кожного доступу та кожної взаємодії.

2. А де тут антивірус?
Zero Trust та антивірус – це не конкуренти.

Вони вирішують різні завдання.

Антивірус допомагає виявляти та блокувати шкідливе програмне забезпечення на комп’ютерах і серверах.

Сучасні рішення класу EDR можуть додатково аналізувати поведінку пристрою, виявляти підозрілі процеси та допомагати реагувати на потенційні інциденти.

А Zero Trust контролює, хто, з якого пристрою та за яких умов отримує доступ до корпоративних ресурсів.

У результаті ці підходи доповнюють один одного.

3. Як це працює на практиці?
Уявімо ситуацію.
Співробітник працює з ноутбука та хоче отримати доступ до файлового сервера.

У традиційній моделі достатньо було успішно пройти авторизацію та перебувати в корпоративній мережі.

У моделі Zero Trust система може додатково перевірити:
3.1. Особу користувача.
Чи справді це той співробітник, за якого він себе видає?
3.2. Облікові дані.
Чи успішно пройдена багатофакторна автентифікація, якщо вона використовується?
3.3. Пристрій.
Чи є ноутбук корпоративним і чи відповідає встановленим вимогам безпеки?
3.4. Стан захисту.
Чи працює антивірус/EDR? Чи встановлені необхідні оновлення?
3.5. Права доступу.
Чи має цей співробітник право працювати саме з цими файлами?
3.6. Контекст доступу.
Чи відповідає поточний запит звичайному сценарію роботи?

І лише після відповідних перевірок система приймає рішення щодо доступу.

4. Чому одного антивіруса недостатньо?
Антивірус залишається важливим компонентом кіберзахисту, але він не вирішує всі проблеми.

Наприклад, навіть захищений комп’ютер може використовувати скомпрометований обліковий запис.

Якщо цей обліковий запис має надмірні права, зловмисник потенційно може отримати доступ до значної кількості корпоративних ресурсів.

Zero Trust допомагає зменшити такий ризик завдяки:
– обмеженню доступу;
– перевірці користувачів;
– контролю пристроїв;
– розмежуванню ресурсів;
– мінімально необхідним привілеям;
– постійному контролю активності.

5. Принцип мінімальних привілеїв.
Один із ключових елементів Zero Trust – Least Privilege, тобто мінімально необхідні права.

Співробітник повинен отримувати доступ лише до тих ресурсів, які потрібні йому для роботи.

Наприклад, бухгалтеру не потрібен доступ до всіх технічних папок IT-відділу, а менеджеру не обов’язково мати права адміністратора файлового сервера.

Це зменшує потенційні наслідки компрометації одного облікового запису.

6. Zero Trust і захист від шифрувальників.
Особливо актуальним такий підхід є для захисту від ransomware.

Якщо один комп’ютер буде скомпрометований, принцип Zero Trust допомагає обмежити можливість автоматичного поширення загрози через надмірні права доступу.

А антивірус або EDR може допомогти виявити шкідливу активність на самому пристрої.

Додатковим рівнем захисту залишаються резервні копії, які повинні бути захищені від несанкціонованої зміни або видалення та регулярно перевірятися шляхом тестового відновлення.

7. Які компоненти потрібні бізнесу?
Повноцінна модель сучасного захисту може включати:
7.1. Антивірус / EDR.
Захист робочих станцій і серверів від шкідливого програмного забезпечення та підозрілої активності.
7.2. MFA.
Додатковий рівень перевірки користувача під час входу до критичних систем.
7.3. Управління ідентифікацією.
Контроль облікових записів, ролей і прав доступу.
7.4. Контроль пристроїв.
Перевірка того, з яких пристроїв дозволено підключення до корпоративних ресурсів.
7.5. Сегментація мережі.
Поділ інфраструктури на окремі сегменти для обмеження поширення загроз.

7.6. Моніторинг.
Виявлення нетипової активності та потенційних інцидентів.
7.7. Резервне копіювання.
Можливість відновити критичні дані у випадку збою або кібератаки.

8. Типові помилки бізнесу.
8.1. Вважати, що корпоративна мережа автоматично є безпечною.
8.2. Надати користувачам більше прав, ніж потрібно для роботи.
8.3. Використовувати один антивірус як єдиний рівень захисту.
8.4. Не контролювати стан робочих пристроїв.
8.5. Не переглядати права доступу після зміни посади співробітника.
8.6. Ігнорувати віддалені підключення.
8.7. Не мати перевірених резервних копій.

9. Zero Trust – це не один продукт.
Важливо розуміти: Zero Trust – не програма, яку достатньо встановити на сервер.

Це модель організації безпеки, яка об’єднує технології, правила та процеси.

Її основа: перевіряй → обмежуй → контролюй → аналізуй → реагуй.

Антивірус або EDR при цьому залишається важливим елементом захисту кінцевих пристроїв і серверів.

10. Що це дає бізнесу?
Правильно побудована модель безпеки допомагає:
– зменшити площу потенційної атаки;
– обмежити поширення загроз;
– контролювати доступ до критичних ресурсів;
– знизити ризики компрометації облікових записів;
– швидше виявляти підозрілу активність;
– захищати корпоративні дані;
– підвищити стійкість IT-інфраструктури.

При цьому Zero Trust не означає, що ризик кіберінциденту зникає повністю. Його мета – зменшити ймовірність успішної атаки та потенційний масштаб її наслідків.

Сучасна кібербезпека – це вже не питання вибору між Zero Trust та антивірусом.

Це питання правильного поєднання різних рівнів захисту, а саме:
– антивірус/EDR захищає пристрій.
– Zero Trust контролює доступ.
– Firewall захищає мережеву взаємодію.
– MFA допомагає захистити облікові записи.
– резервні копії допомагають відновити дані.
– моніторинг дозволяє швидше помітити проблему.

Разом ці механізми формують значно більш стійку систему безпеки.

Для бізнесу головне не просто встановити засоби захисту, а побудувати систему, у якій кожен доступ, пристрій і критичний ресурс контролюється відповідно до реального рівня ризику.

Професійний аудит IT-інфраструктури допоможе визначити, які елементи Zero Trust уже працюють у вашій компанії, де є слабкі місця та які заходи дадуть найбільший ефект без зайвих витрат.